Лишилось розвіяти себе лиш по вітру.
Так, щоб на губах осісти у перехожих.
Я збита з путі, заблудша, холодна офіра.
Заплутана в сітях незримих й ворожих.
Мене хтось чекав під брамою РАГСу,
Хтось диханням грів для мене постіль.
І поки я бігла кудись -- я просто згасла.
Зависла над прірвою у вихорі потрясінь.
Я поки кохала -- зжувала себе зсередини.
Зламані пальці ще ниють. По-різному кожен.
Я відчувала пекучу печаль до людини...
Казали ж мені -- так палко кохати не можна...
Я поки горіла -- спалила всі нутрощі жалем.
Лишилась лиш жертвою на сухім алтарі.
Чужими були й назавжди далекими стали.
Затухло все в серці.
Затихло і в голові.
