“Україно, вставай!” - чути заклики всюди,
Слово “ганьба” не стиха ні на мить.
Стали один проти одного люди -
Кожна з сторін по-своєму кипить!
Саме страшне в цьому всьому хаОсі,
Що люди, буває, втрачають людське.
Вони, як ті звірі стоять на морозі,
І кожний свою правоту стереже!
І в хід починають іти пістолети,
Ножі, камінці, газ, гранати і дим...
Хоч прагнем усі ми якоїсь вендети.
На місці і далі стоїмо ні з чим...
Хоч гине народ, хоча рвуться гранати,
Та владні лоби лиш сміються всім вслід:
Калічтесь, товчіться, вмирайте без плати,
Та не надійтесь, що зрушиться лід!
Бо, тим хто нагорі — на вас всіх начхати,
Їм добре, а ви — хоч ще рік тут сидіть,
І їм наплювати, що тут стара мати,
Чи чиясь дитина без ока стоїть...
І, що тре зробити, зізнаюсь, не знаю:
Палити, трощити, стояти чи йти...
І, ніби, й залишити права не маєм,
І просто стояти ніщо не дає...
Дослухайся ж, владо, до волі народу,
Розкуй ті кайдани, що взяли в полон:
Дай владу — народу!
Країні — свободу!
Щоб більше не було насильства і зон!!!
Але дуже хочеться надіятися на розумні рішення наших політиків... Хоча це певно утопія...
