Солдатик марширує,
Ступає у війну.
А матінка горює,
Невже мій син, чому?
Сивина у волоссі,
З'являється щодня.
Приснились рідні очі...
Що син її - дитя...
У сні неня леліє,
До себе пригортає.
І раптом... син марніє.
І руки опускає...
Розкрила мати очі.
І стала на коліна.
До Господа взиває
За солдата-сина:
"Прошу Тебе, Боже,
Молю, Тебе, Отцю,
Відведи ворожу
Танкову броню..."
Думку перериває
Телефон гучний.
"Це - син, мабуть, гадає,
Дзвонить мій Максим".
Кнопку натискає,
Говорить "Алло!",
Що почула далі -
З розуму звело!
На похороні мовчки
Цілує вуста...
Єдиного синочка
Втратила вона.
4.12.2015
Вірш опублікований у альманасі "Україні присвячую. До 25-річчя незалежності України". - Хмельницький, ФО-П Стасюк Л.С., 2016. - 192 с. (120-122)
Крижановська (Маярчак) Світлана Петрівна
Пробачаю... Дякую, що читаєте! 
Щиро вдячна Вам, пані Ганно, 
за відвідини та теплий коментар! 
