Ні в чому не винний
I
Хвилину тому, закінчився гарний і великий серпневий дощ. Наш герой, який ховався то під накриттям зупинки, чи під піддашком під*їзду, все одно намочився до шкіри. Те, що ця злива нарешті закінчилась його дуже обрадувала, адже він любив запах минувшого дощу. Особливо в літку. Йому подобалось бігати і дихати дійсно свіжим повітрям. Хоча його біг не можна було назвати повноцінним, колись давно він переходив дорогу і «Шевроле» на не великій швидкості його збило. Удар був геть слабким, та все ж його ознаки давали знати про себе й до сьогодні.
Водій навіть не зупинився.
II
Вийшовши на вулицю Чехова(хоча він навряд розумів що вулиця саме так називалась) він йшов вздовж ларьків з газетами, тютюновими виробами і хот-догами.
Саме біля останнього він і зупинився. Обійшовши навкруг, побачив що продавець відійшов і зараз з другом стоять на перекурі. Довго наважуючись підходити чи ні, він все ж таки підійшов. Армен(саме так звали продавця) побачивши його зразу підняв руки до неба й з легким радісним сміхом сказав:
- Ооо, вох мі керп мекхавор( з армянської це означало «Ні в чому не винний») - він постійно так його називав, хоча як його звати насправді, Армен навіть не знав, бо навіть і не намагався спитати - рєшіл мнє долг отдать?
Говорив він з явним вірменським акцентом. І говорив не серйозно, це питання було риторичним. Починаючи гладити його голову, Армен продовжив:
- Та шучу, брат, с тебя нікогда в жизнє нічего не возьму, харошій ти і ні в чом не віноват.
Армен зайшов в ларьок, виніс звідти три зварені сосиски і дав тому, кого називав братом:
- Не стоіт благодаріть, я знаю теба і твой характер, не усложнай себе жізнь. Только іді, не отпугуй мне кліентов.
Вох мі керп мекхафор глянув на нього і пішов. Йому не хотілося користуватися добротою Армена дуже часто, та декілька разів на тиждень заходив до нього, а той в свою чергу розповідаючи свої випадки з життя давав йому то залишки м*яса то сосиски.
III
Далі, гуляючи містом він думав, щоб таке робити і нічого не придумуючи просто тинявся вулицями. Чому? А щоб ви робили, якби вам не було куди йти?
Так, наш герой, не мав місця проживання. Тому останні місяці він те й робив що тинявся містом, в надії побачити щось цікаве. Його зовнішній вид мав бажати кращого, та все ж таки важко гарно виглядіти й приємно пахнути, коли не можеш нормально помитися.
Зате від нього не тхнуло сечею і алкоголем. Як тільки но він підходив до якогось перехожого ,той ,звісно, відразу пришвидшував крок. А діти його любили, він викликав у них неймовірну цікавість. Їм все одно було що він не митий, вони відчували його доброту і намагались підійти до нього і щось дізнатись. Та батьки були на заваді, боялись що він привяжеться і буде за ними ходити, або зробить їм боляче. Та в нього й думок таких не було, він з народження був добрим. Але дорослі цього не знали. Дорослі взагалі мало що знають. На жаль.
IV
Його життя було повне невдач. Проблеми з ногою через аварію, немає постійного місця проживання, та й люди бояться зв*язатись з ним. День підходив до завершення, гуляючи площею, він бачив пари, сім*ї, одиноких людей, але навіть ті одинокі, не були такими одинокими як він. Йому відчувалось, що все одно, десь вдома чи в другому районі, чи нехай навіть в іншому місті у цих одиноких хтось таки та є. А в нього нікого.
На зустріч йшла дівчина двадцяти років. Гарна, струнка, йому захотілось побути поруч з нею, та тільки но підійшовши вона почала впадати в істерику і просила хлопців які йшли пов, відігнати його, а дівчина то красива і хлопці яких вона просила з радістю їй допомогли.
Він пришвидшившись втік. А що ще було робити?
V
Цей день був поганий. Як і вчорашній, як і позавчорашній, як і поза-поза-поза вчорашній. Але що найгірше, він знав що і завтрашній теж не обіцяє нічого доброго. Та зараз йому просто хотілося знайти місце для ночівлі.
Зайшовши в двір трьох дев*ятиповерхівок, він хотів заночувати на дитячому майданчику. Там була компанія із трьох хлопців, які були під градусом. Так, така вже в нас країна, що літом в будній день, коли ще не темно, можуть сидіти люди і заливатись алкоголем. Наш персонаж чекаючи поки вони підуть, ходив по кругу і вичікував це.
- Ей , ану сюди йди – з грубим акцентом заговорив один з тих хлопців – да, саме ти, сюди йди я сказав.
Йому не залишалось що робити, та й по природі він був довірливий, тому пішов.
- Братан, а шо з лапою, хахах – це вже вмішався другий «інтелігент» – чого тянеш її, може краще отбить її нафіг? А?
Третій в цей час курив, тому просто мовчки дивився за тим що відбувається. Всім цим хлопцям на вигляд було по років тридцять, а по паспорту найстаршому двадцять два. Це так, до слова що алкоголь явно не омолоджує вас. Вони були всі на спортивних костюмах, що явно вказувало на їх великий IQ. Те що ці костюми були брудні, а біля них лежало будівельне знаряддя, явно вказувало на те що вони святкують закриття якоїсть шабашки.
- Чого мовчиш, суко?- продовжував другий - Я сьогодні десять годин на стройкі отпахав, хоть гавкни для пристойності, а то ногу ту яка теліпається на х*й отоб*ю.
Він почав дивитися в очі, та Вох мі керп мекхавор, теж дивився йому в вічі і не відводив погляд. Це почало виводити захмелілого будівельника. Його рука потроху потягнулася за ломом цвяходером. Він був не великим, та удари від такого все одно дуже болючі. Взявши його в руки, він глядячи в очі нашому герою почав підводитись.
- Подивись назад! – сказав алкаш – ну подивись.
Друзі його мовчки просто спостерігали, що ж зараз буде відбуватись. Апатія. В них була повна апатія. Замість того щоб заспокоїти свого друга, вони відкоркували нову чекушку з самогоном.
- Ну подивись – продовжував самий буйний, який стояв з ломом в руці – подивись!
І наш герой подивився. Біль! Раптова біль в його голові. Теплі потоки якоїсь рідини. Голова паморочиться. Спалахи болі продовжуються. Він втрачає свідомість.
VI
- На, суко! На!
Кричав це п*янчуга наносячи тринадцятий удар по голові. Одного з його друзів почало нудити і він вирвав прямо там, на дитячому майданчику.
- Шо ви робите! – закричала жінка яка поверталася з роботи – Ще навіть не стемніло, а ви бушуєте.
Підійшовши на відстань десяти метрів вона закричала:
- Аааа!! Я зараз поліцію викличу, дибіли!
Тримаючи залізний лом, він перевів погляд на неї і тільки тепер зрозумів що його можуть пов*язати. З паніки вийшов досить швидко і взявши себе в руки звернувся до своїх:
- Пацани, на сь*би!
Так і залишивши не допиту пляшку самогону, вони кинулись навтіки. Головний урод біг з ломом в руках, який був весь в крові і залишав по собі кривавий шлях з крапельок крові, які капали з нього.
Підійшовши впритул до місця де був труп, вона заплакала:
- Ну куди ж то світ котиться, навіщо?
Вона дивилась і плакала. На траві лежав мертвий труп собаки. Так саме собаки. Собаки, яку викинули господарі коли вона була геть малою. Собаки, яку збила машина, водій якої навіть не зупинився подивитись чи вона вижила. Собаки, якої всі бояться і не дозволяють щоб діти з нею гуляли, бо не дай Бог звикне і плювати дорослим на цитату Екзюпері*. Собаки, яку тільки що забили до смерті і не відомо чи буде щось цьому негіднику. Собаки, вох мі керп мекхавор. Так, собаки яка ні в чому не винна.
ID:
627701
Рубрика: Проза
дата надходження: 10.12.2015 20:17:07
© дата внесення змiн: 10.12.2015 20:18:15
автор: Руслан Бродський
Вкажіть причину вашої скарги
|
