Іспити, заліки, тести і сесії...
тане мій світ в безкінечній прогресії.
Не залишаючи шанс на дисперсію,
знову, як всі, поринаю в депресію.
Ще одна книга і зірвуться струни,
вже слово - не слово, а древнії руни.
Хочеться бігти від себе самої,
ховаючи душу за ранковою млою.
Щоб більше не бачити вічного бою,
котрий замість крові стікає журбою.
О ні, я не стомлений зброєю воїн,
я просто боюся... боюся воєн.
Так страшно утратити всі відчуття,
жалітися тільки на своє життя,
проклясти і бога, і книгу буття,
і знати, не буде уже вороття.
Як раптом побачите, що я сміюся,
не вірте, боюся. я просто боюся...
(31.05.2015 р.)
