Вода, від якої пальці брудняться в свинцевий.
Не думається більше за слово на день….
Так страшно думати, що, мабуть,
майбутнє - це кат, що так голосно дихає в спину.
небо над головою зірками яскраво світить.
А небо над головою похмуро мовчить, опускаючи шаль -
на землю, на гори, вічнозелені ліси, на шию…
Холодному небу ніколи не було байдуже,
небу холодному тепло, допоки є ти…
Гріють тільки вистріли з гармат вогнем в серці, підірвані мости.
крутиться колесо жаху сильніше, від диму темніє в очах.
Якщо раніше жеврів один вогник надії, то тепер він майже зачах.
шукач життя втопився в найглибшому океані,
мисливець за долею зник навіки в дрімучих лісах.
Його не похоронять в дубовому гробі, розвіють на вітру його прах.
Чекай наступного дня, коли сонце зійде, небо впаде
на спину, шукаючи прихистку в тобі, хоч і ти загубленець.
ти відірваний від світу межею неправди, лиха, війни.
Капає тихо вода на волосся, липка від крові, червона, мов вино.
Після пострілу завжди стається лихо, якщо не лихо - то дно.
Тільки світу лишилось, що на кілька душ, серця де-не-де
Ще б’ються. Відлуння лунає гучніше пострілу.
ребра гнуться від опору, від бажання жити…
Небо тривожно сопе і замовкає, меланхолійно падають каплі дощу.
небо мовчить, залишаючи мене зі світом сам на сам.
і знову степ похмурий і тихий, шумить лиш трава, важка й брудна.
пальці бруднить в свинцевий вода.
І не хочеться думати більше за слово на день.
