|
З тієї самої миті, коли Тетяна вранці, в п'ятницю, зайшла в маршрутку і зустрілася поглядом з незнайомцем, легка тривога і водночас якесь здивування поселилися в її душі і серці. Впродовж цілого дня вони то затихали, то знов озивалися незрозумілими почуттями.Тетяна знов і знов згадувала, як вона нишком роздивлялася інтелегентного чоловіка в білій сорочці і світлих брюках. Ледь помітна сивина личила йому, хвилясте, густе волосся було коротко підстрижене. Він замислено дивився в вікно і здавалося, що він нікого не помічає, ніби він був один в цій маршрутці. Виходячи на своїй зупинці, він взявся рукою за поручень і Тетяна помітила, що його руки були доглянуті, пещені.На лівій руці виблискував масивний годинник, дорогий, який мав підтверджувати статус чоловіка в суспільстві, на безіменному пальці -золотий перстень з чорним камнем. На правій руці Тетяна помітила обручку, дорогу, незвичайну, мабуть, зроблену на замовлення. Чоловік впевненою ходою зійшов на своїй зупинці і пішов стежкою через старий парк.Й сама не знаючи чому, Тетяна провела незнайомця довгим поглядом, зітхнула, усміхнулася сама собі іподумки запитала себе: “Навіщо я підглядувала за ним?”.
День випав метушливим і здавалося, що йому не буде кінця. Коли Тетяна по закінченню робочого дня вийшла на вулицю, сутінки вже ви-повзли з своїх нишпорок і наповнювали собою місто. Вона любила саме ці хвилини, між днем і вечором, коли хочеться зрозуміти, що їй залишив майже минулий день, чим він колись згадається їй, чи просто загубиться в минулому, не залишаючи в пам”яті й малесенького сліда. Ось і знову згадалися очі незнайомця...
Весна в цьому році була ранньою й вишні відцвілися вже
всередині квітня, бузок цвів так пишно, як ніколи, в повітрі плив п'янкий густий запах бузку. У Тетяни злегка запоморочилася голова , вона йшла повільно вулицею, чомусь спогади повели її в далеке дитинство, в шкільні роки — вона й там шукала очі незнайомого чоловіка, бо їй здавалося, що саме так зрозуміє ранкову несподівану тривогу і здивування . Вона, мов перелистувала стару читану-перечитану книжку, відкривала сторінки спогадів як заманеться: ось їй всього п'ять рочків, а через мить вже баче себе п'ятнадцятирічною. Вже й прийшовши додому, роблячи повсякденні домашні справи, Тетяна блукала в спогадах, але все було марно.
Пройшло два тижні. І Тетяні вже здавалося, що зустріч в маршрутці їй примарилася, а може це була забаганка ранньої весни — чимось її здивувати, відволікти від повсякденності. Ось і сьогодні вона, йдучи з роботи, дійшла до старого парку, де знаходилася зупинка і... раптом побачила чоловіка, очі якого вона ніяк не могла забути.Тетяна поспіхом відвела свій погляд, але вже через мить знову подивилися і зустрілася з ним очима. Він їй усміхнувся і вона несподівано відповіла усмішкою. Декілька разів вони зустрічалися поглядами, аж поки не під'їхала маршрутка. Тетяна вже сердилася сама на себе за свою розгубленність і збентеженність. Ось і їхня зупинка, бо і незнайомець виходив попереду Тетяни. Він йшов швидко, поспішаючи. Ось він пройшов повз Тетянин будинок і чомусь на мить зупинився, подивився на вікна, ніби хотів там когось побачити і пішов далі. Тетяна, не очікуючи й сама, раптом
голосно закричала: “Олександре, Саня!!!” Мабуть, він не почув, бо навіть не озирнувся. Тетяна зайшла в двір, позаду неї хлипнула хвіртка і почулося :"Таня, Тетянко, це — ти?". Зупинилася, поллегшено зітхнула й вийшла на вулицю, де побачила Сашка, однокласника.Він дивився на неї такими знайомими очима, радісно і здивовано усміхаючись їй назустріч. Вони стояли і дивилися один на одного, повертаючись спогадами в дитинство і шкільні роки. Сашко тихо запитав: “Скільки ж років ми з тобою не бачилися, Таня?".
“ Двадцять п”ять... всього-на-всього...”,- прошепотіла Тетяна. “Ти, як погукала мене, я тільки тоді зрозумів, чому я побачивши тебе в маршрутці, не міг забути твої очі. Мені все хотілося згадати щось із минулого, а я все не міг. Непомітно роздивлявся тебе, але мене зупиняла твоя сивина. А голос і очі зовсім не змінилися“.
А потім був довгий вечір, наповнений веселими і сумними спогадами. Здавалося, що їм не вистачить часу і вони перебиваючи один одного, весь час запитували: А пам”ятаєш?
ID:
644640
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 17.02.2016 14:06:29
© дата внесення змiн: 17.02.2016 16:08:34
автор: Радченко
Вкажіть причину вашої скарги
|
Дякую! 
