Ти знову з нами, дощ свавільний.
Ховаєш обрій за стіною.
Ти то підеш, то знову вільний
То гомониш, ледь-ледь, зі мною.
Твої краплини, мов хлоп’ята,
Ізнову міряють калюжі.
Від бруду миють чиїсь п’яти
Та тріботять, по травам, в лузі.
Мовчазний гай, зів’яле листя,
Ще не прокинулась Весна.
Ще сніг не тане на обійсті
Панує,… де не де, Зима.
Та час пішов. Дощем умита
Вже прокидається земля.
Та квітка нас питає стиха
Що, розквітати вже пора.
А потім забуяє колір,
Веселка, на гостини входить.
Дощем умитий ласки гомін
Мене шукає та находить.
Та я, від крапель заховався.
Мій щит, старенька парасоля.
На гомін дощу не озвався
Нам попрощатись вийшла доля.
