Б\'ю фаянс, вимикаю романс.
Картина, гвіздок і крапка.
Від злої гучності ночі,
втікає ручна канарка.
Чирк сірником, це інше тепло.
Немає, не вистачає.
Що прокотилось уже відійшло,
тож досить, прощай.
Геть сплін, вертаюсь до слів.
Палають усі мої мікросхеми.
На картині смуглява руминка.
Знову скиглиш про проблеми?
Гнись, вмирай, тужи!
Я закидую полотно сливами.
Склянка, ще одна і стаються
стандартні явища-муляжі.
Це останній джаз для нас,
з тактом тіл у пристрасті.
Б\'ю фаянс, вимикаю романс,
я це не я.
