Таким голосом плавлять сталь,
Ти співала і йшла десь у даль,
Не спіши, не тікай, зачекай,
Заварю тобі в кухні чай,
Розкажу тобі сни про дім,
Про доріг павутину без краю.
І про те як я часом скучаю,
Ти без цукру - я пам’ятаю!
Про нових людей що у серці
Місце для них ти звільнила.
І про те як у дурці,
В’яжуть галстуком до перила..
Про красуню з голубими очима,
Що здається мене полюбила..
Вона просто мене обійняла,
І вже цим від пітьми врятувала
Залишивши мені по шрамі,
На мої нікудишній кармі
І про друга в холодній ямі,
І як я дзвоню що суботи мамі.
Буває їду у гори чи море,
Чи кудись на смак касира,
Надуваючи мрій у вітрила
Розправляючи зламані крила..
Я дивився як стигне чай,
Наче вимкнена піч Мартена,
Не зігріє мене на жаль,
Не розплавить вона більше сталь..
