Для чого людям ми даємо другий шанс?
Невже, вам мало лиш одного?
Втрачать довіру дуже важко, просто так...
Та ви не розумієте цього.
Ми сподіваємося тільки на найкраще,
Думки, як птиці, десь за обрії летять.
Сказати хочу я багато... та голосно мовчу!
Але коли ж не треба-німо закричу!
Дарунок долі випробуєш, як спробу,
Ти ставишся до нього, як кішка до своїх життів.
Вважаєш, що повториться все знову,
Але уже кінець, й не буде вороттів.
І тільки не питай мене:"Чому? За що? Навіщо?"
Мені й не важко, й важко пояснить...
Не стане сили, перехопить дух, й закінчаться слова...
Коли захочу я поставить крапку.
Чомусь реальність-це фантазія моїх думок,
Але не тих, коли вони такі солодкі!
Звичайних, повсякденних, а, може, і швидких,
Отих, які неварті існування.
І знову другий шанс, за ним вже третій,
Але ту безкінечність хочу завершить.
Невпевнено поставлю крапку,
Із розрахунком тим, що ще доставлю дві...