І де ти зараз, Сонце мого Світу ?
Кому гориш і у чиїх світах?
І я до ранку дотягну свою сюїту -
То в жар, то в холод у буремних снах.
Де мій Світанок, споєний росою?
У буйних травах проросла душа …
Як по живому потягли косою …
Вона у тебе втіху віднайшла.
І де мій Всесвіт ? Де моя Дорога ?
Тобою мчать небесні кораблі ?
Дай добрести хоч до твого порогу -
Не заведи мене на манівці.
Спитай мене, у чім моя провина ?
Спитай мене. Чи, може, відгадай.
Я не така безгрішна, як дитина,
Але й пітьми в мені ти не шукай .
Ти не шукай в мені загадки і інтриги,
Що має бути в жінці з юних літ .
Така проста, немов відкрита книга ,
Я певно більше Єва, ніж Ліліт .
То де ж мій Прихисток ?
То де ж ти, мій Едем ?
В моєму Світі, зітканому з мрії
Колись єдиним Сонцем ....
ми зійдем,
Одним єством …
як первісно …
єдині !
Таке життя наше, поки є запитання, доти живемо 
.
