КАЗКА ПРО СОКОЛА
ТА БІЛОЧКУ
Сокіл літав над землею
та про сім’ю свою Соколину дбав.
Аж раптом він над лісом пролітав і побачив,
як з гілочки на гілочку гарненька Білочка стрибала,
своїми вушками та хвостиком гарненькими махала.
І зразу Білочка Сокола в себе закохала,
хоча вона також свою сімейку мала.
А Сокіл чув, але не вірив,
що є кохання та любов з першого погляду.
Як її тільки Сокіл не називав:
Сонечком, щоб було йому світло.
Голубкою, щоб з ним літала.
Малюком, щоб його любила.
Білочкою, щоб його кохала.
Білочка на слова відреагувала та прошепотіла:
– Прошу мене Білочкою не називати.
Я краще буду Сонечком твоїм
і буду завжди тебе зігрівати.
І так Білочка ця для нього Сонечком стала.
Вона стрибала, а він літав і на крилах своїх постійно її колисав.
Вона для нього була радістю та любов’ю.
Сокіл з Сонечком своїм до сонця намагався долетіти і тішитися,
щоб завжди її біля себе мати, оберігати та зігрівати.
З часом виявилося, що Білочка нечемною була,
її щось перемикало
і Сокола до себе не підпускала.
Таке і раніше з нею бувало, але на всі дрібниці
Сокіл уваги не звертав, її любив та кохав.
Одного дня вона йому все сказала:
– Соколе, ти крадене щастячко моє!
І перспективи в нас з тобою я не бачу.
Ти сказав, що сім’я – це святе,
а святість треба берегти!
Ти не готовий і не хочеш це все руйнувати?
Не думаючи сокіл став відповідати:
– Коли я ці слова промовляв, не думав я
і не гадав, що ти для мене станеш одною
і дорогою. Що біль такий сердечний та душевний буду мати.
Нам двом потрібно трішки часу дати.
Як казала ти, що три-чотири роки ладна чекати!
23.05.2015 р.
А. Рогуля
ПРОДОВЖЕННЯ КАЗКИ ПРО СОКОЛА ТА БІЛОЧКУ
Промайнули роки… Сокіл весь цей час з думкою про любов свою над землею літав
та про соколину сім’ю дбав.
Але Білочку свою любив, не забував,
він весь цей час про неї пам’ятав,
і вона завжди кружляла в його голові.
Думками дякував їй за те, що дала йому пізнати та відчути, що таке справжня любов!
В останній день вона йому сказала:
– Соколе, ти неадекватний! Я довго за тобою спостерігала, мені незручно буде, якщо поруч зі мною буде такий Сокіл, як ти. Ти гарний, добрий, але тебе трішки занесло не туди. Ти в мені помилився, я різка! О так!
Сокіл не сприймав ці слова серйозно, тому що до безтями її любив і готовий був для неї небо прихилити, вона для нього була,
як місяць на небі…
З часом він усе зрозумів, як вона любить деталізувати слова, поведінку, але так нічого
не зрозуміла про нього!
Висновок один:
У казки такий кінець,
Сокіл Білочці – не пара!
Ось така і в природі буває запара!
12.06.2016 р
А. Рогуля
