Мене підпалить до води жага,
Побачити тебе палке бажання.
На мене тисне дактильна вага
Без сенсу до життя та існування.
А літнє сонце нам створило пекло,
І червень оминає вже не перший.
Я вірю: десь ти є. І серце тепле.
Тебе, мабуть, мені не перевершить.
Нехай кудись несе мене ріка,
У сторону заносить хай твою,
Або вкраде невидимий літак.
Не бачу, але й досі згадую.
Торкнутись можна? Ні, я не жива.
А ти, напевно, також бачив сни:
Яскравий серпень. Як ідуть жнива.
І я до тебе йду, лишень засни.
Цю сотню непотрібних кілометрів
Здолають сновидіння. Так, я вірю.
Щоб відстань поміж нами – менше метра –
Моя найбільша нездійсненна мрія.
