Було так радісно і тихо,
Лиш хвилі шепотіли щось
І відголосок чайки криків
Поволі линув, що здалось
Немає кращого світанку
І що чудесний небосхил,
В заграві сонячного ранку,
Дарує відблиском своїм
Надію вірити у щастя
Та спокій спраглої душі,
Немов воскреснувши лилася
Мелодія чарівних слів
І в цій казковості, неначе,
Я загубився і кінця
Здається більше вже не бачив
Тій ейфорії, й понеслась
У вись небесну диво-пісня,
Кудись у вічну далину,
Та раптом, звідки не візьмися,
Буремний вітер затягнув
Склепіння хмарами страшними,
У них сховалася біда,
Розбивши мрії грізно хлинув
Не дощ, не злива – водоспад
Та заревіло чорне небо,
У павутинні блискавиць
І так страхітливо й нестерпно
Сміявся з мене інший світ,
Не той, не радісний і тихий,
Що тішить відблиском своїм,
А вже розлючений і дикий,
Порвавши паруси мої,
Розбивши човен і надії,
Укравши чудо-небосхил…
