Малий хлопчина вибіг в поле
і серед трав високих став.
Він роззирнувся в видноколі –
розлився ген великий став.
А там за ставом на просторах
побачив пагорб дивний він.
Питає хлопець у бабусі:
«Що то піднявся за один?»
«То, кажуть, царськая могила,
що вже стоїть багато літ.
І є якась в ній древня сила,
яку несе вона у світ.
Могилу тую звуть курганом.
Та правди ще не знають люди.
І розгадають, може, потім
для чого в полі та споруда.»
Послухав те малий хлопчисько,
та й думать вже забув про це.
Але пройшло багато років –
згадав бабусине лице,
що посміхалась таємниче,
розповідаючи дива
про стародавніх будівничих…
Згадав ті дивнії слова…
І став вивчати ту будову
вже не хлопчина – чоловік.
Та щоб розкрити всі секрети,
потрібен буде цілий вік.
Бо не один курган є в світі.
Їх, може, сотня, чи мільйон…
І, давниною оповиті,
поринули вони у сон…
Ідуть дощі, дмуть вітрюгани,
бринить земля, росте трава…
Та все стоять старі кургани.
Хто розгадає їх дива?
