43. ПОЧАТОК СПІЛЬНОГО ЖИТТЯ
31.07.2016* 21:40
Повернулися до Києва і буквально через декілька днів я отримав звістку, що треба приїхати до голови будівельного кооперативу «Суднобудівельник – 21» та отримати ордер на квартиру і ключ від вхідних дверей.
В моєму житті це була четверта дійсно моя квартира. Першу я отримав в Ялті, двокімнатну, на посаду головного архітектора Ялтинського відділення інституту «Союзкурортпроект». Здав її державі, коли мене «опустили парашутистом» в один Московський інститут ГАПом (головний архітектор проектів) заради проектування санаторію для Великого театру та Кремлівського Плацу З’їздів СРСР. Тоді в Апрелівці під Москвою я отримав трьох кімнатну квартиру теж на посаду. Коли ностальгія задавила мене, то мені вдалося поміняти її на теж трьох кімнатну квартиру в Українці Обухівського району Київщини. Цю квартиру я залишив дітям та колишній другій дружині після розлучення.
І от, нарешті, моя кооперативна квартира, яку я побудував сам!
Ми з Віталіною приїхали дивитися її. Перший поверх. Кімната, кухня-їдальня, роздільні приміщення сантехнічного обслуговування і дві великі лоджії 1,5 м на 3,5 м!
Зайшли в квартиру, подивилися на все це, а потім суто символічно розстелили в кімнаті газетки на підлогу, лягли на них взявшись за руки, як робили це в наметі на Дубках, і так полежали хвилин п’ять, дивлячись у стелю. Розсміялися. Встали. Вийшли із квартири і пішли до автобуса. Троєщина – зовсім незнайомий район ні їй, ні мені.
У нас була квартира. І тільки.
Мої книги, папери, якійсь одяг та інші причандали знаходилися у тимчасовій будівлі садиби архітектора Петра Кедровського, де я один час жив. Щось було у квартирі Володі Максимова. У Віталіни були оті її клумаки з одягом та ще чимсь. О! У мене був набір посуду, який я купив на станції Дунаєвець при повернені до Києва, стіл та стільці, що залишилися від мами, зберігалися у брата в розібраному вигляді. І це все. Але раптом, що потім відбувалося часто, немов по якомусь велінню Вищих Сил, до нас прийшла допомога.
Володя Максимів був першим в цьому і подарував нам стандартний кухонний куточок – стіл, до нього кутове сидіння з простором для всякого причандалля під кришками сидінь.
Толя Гришин подарував на кухню простий набір шаф – що стоять на підлозі і що висять на стіні.
Ці двоє тоді були для нас єдиними, хто беззаперечно нас підтримував і всіляко виказував це у нашому паруванні. Мій середній брат Валентин, як завжди, мовчки вислухав мене, а потім сказав: «Я не схвалюю твоє рішення, але ти же знаєш: твої дружини завжди мною приймалися, бо вони твої дружини. Та відчуває моє серце, що це добром не закінчиться! Принаймні: прийми мої поздоровлення!»
Володя дав свій бус і я зібрав свої речі з різних місць та привіз у квартиру. І вивалив купу посеред кімнати аж до стелі. Декілька днів пішло на те, щоб розібрати її. Але у нас не було на чому спати і ми деякий час стелили все, що могли пристосувати для цього, на підлогу в кухні. А потім я почав робити тапчан на двох із всяких матеріалів, благо в будинки люди активно заселялися і ламали і викидали на смітники при будинках примітивні вікна та двері, що будівельники вмонтували в квартири, заради того, щоб поставити якісні. Так що, матеріал був, а руки у мене ніколи не стояли матюком.
Як тільки ми опинилися у квартирі, так зразу подали документи на реєстрацію шлюбу. Треба було чекати місяць.
Віталіна закінчила навчання в Педагогічному училищі, отримала диплом вихователя у дитячому будинку з правом викладання німецької мови. Оформила направлення в один із закладів, що були недалеко від будинку, а таких навколо нас є досі аж 3. Я продовжував працювати у Володі Максимова.
У нас з Віталіною почався термін спільного життя.
Необхідно підкреслити, що в той час були люди, які нам допомагали і я не можу не згадувати їх досі із вдячністю та повагою, враховуючи унікальність ситуації, в якій ми тоді були. Не можу не розказати про них, а саме:
- Володя Максимів – мій начальник та наш доброзичливість;
- Толя Гришин – гарний товариш і доброзичливість;
- Андрій та Наталі Кондренко – брат Віталіни та його дружина;
- Валентин – мій брат та його дружина Світлана;
- Тарас Григорович Шейко – мій колега по Екзотерії та наш доброзичливиць, про якого я вже вище розповідав;
- Володя Шимальський та його дружина Майя – інтелектуали, які володіють практично всіма основними мовами Європи.
У кожного із них була своя історія життя, свої переплетіння в Любові і свої розуміння нас, часто-густо достатньо критичні, але це були ті люди, які підтримували нас, про що я досі пам’ятаю з глибоко вдячний ним за це і досі не знаю як виразити їм свою повагу.
Пізніше до них приєднався ще Костя Бернацький – неймовірно сильний екстрасенс/лікувальник в минулому.
ID:
681735
Рубрика: Проза
дата надходження: 04.08.2016 08:42:00
© дата внесення змiн: 04.08.2016 08:42:00
автор: Левчишин Віктор
Вкажіть причину вашої скарги
|
