Весь твій сум опаде,
Наче листя із сонячних верб.
Бо така вже пора –
Просто осінь стоїть на порозі.
А над нами пливе
Недосріблений місячний серп,
Так буває коли
Не чекаєш приходу морозів.
Цей таємний обряд –
Коли небо цвіте золотим –
Спадкоємець часів,
Коли людство ще вміло літати.
Не було темних втрат –
Було вдосталь живої води.
Та чомусь почали
Ми самі собі зводити грати.
Тож літає за нас
Жовте листя тепер восени.
Передвісником змін
Позолочує стомлене небо,
Прикриваючи шлях
Для приходу нової весни.
Ми літаємо з ним.
Хоч безкрилим цього і не треба.
