Колись мені здавалися далекими
Теперішні і мрії, і роки...
Весну стрічала я завжди з лелеками,
Коли зима тікала навтьоки.
І вірила бажанням я загаданим
В серпневий предосінній зорепад.
Затамувавши подих, літом бабиним
Я йшла крізь золотавий листопад.
Зимовій казці завжди дивувалася,
Красі холодній, ніжній, чарівній.
Звичайно, не завжди всміхалася -
Душа сльозила у печалі крижаній.
Мої літа, як пори року різними
Були і будуть, впевнена я в тім.
Я долі дякую, що поряд з рідними
Пройду колись життєву заметіль.
