Осінь... Скільки ж всього в цьому слові. Осінь... щоб не говорили, але це моя улюблена пора року. Осінь - це, мабуть, та пора, коли моя творча сутність може піднестися до небес. Так, саме осінь. Скільки ж можна розказати про цю пору! Скільки ж можна згадати! А скільки ще потрібно запам'ятати! Знаєте, всі описують осінь, немовби красуню, в котрої на голові вінок з кленового листя, вся вона в жовтому вбранні. Така пишна... Осінь.
Але ж чомусь тут ми згадали саме про світлу сторону осені, а якже вітер, дощі, перший сніг? Як? Можливо, то Осінь і плаче, може то вона розгнівна скидає з себе ті вінки? Можливо, то вона зриває свою гарну жовту сукеньку і вдягає чорну, похмуру, ? Вона відчуває, що ось прийде Зима і викине бідолашну геть . А як ще? А Зиму зі свого крижаного трону скине Весна, а її - Літо в своїй зеленій колісниці, а потім знову прийде вона - жовтоволоса красуня. Прийде і піде... І так вічно... Так завжди...
Так лагідно... спокійно... і правдиво про осінь,
