Я так хотіла життям захлинутися,
Впасти на дно і виповзти живою.
Хто винен, що ти мені знов підвернувся?
Адже сам ти хотів, щоб я порушила спокій.
Свій, твій, людей навколо, будинків і вулиць,
Перехожих псів, котів і просто тиші.
За мить до цього я начебто послизнулась.
Повірив мені? Шкода - не було війни.
Війни душі і тіла, волі й думки.
Я знаю, що мені потрібно, що не можна.
Шкода лиш не можу я більше так напитись,
Щоб чаклувати і панувати повзячи.
Вершилось все, що було і що буде,
Хоча ти дізнався, що буде наперед,
Адже відьма п'яна, те саме як сірі бурі:
Реве, ламає, плаче, але ... пройде.
