врешті-решт одного разу ти встаєш із думкою, що безнадійно змінився
дивишся на брудні черевики, намагаючись зрозуміти, де тебе вчора життя тягало
де життя тягало тебе останні півтора року
широко відкриваєш очі знову і знову, але залишаєшся все одно уві сні. у сні Творця, де ти лише частина інтер'єру
дивишся на свої руки і згадуєш, що вони намагалися ловити всі ці роки
що намагалися знайти ці стражденні очі, в яких назавжди закарбувався сум. прямо посеред обличчя, і ніде його не приховати, навіть якщо дивитися собі під ноги все своє подальше життя. лице розпливається і стікає під засуджуючими поглядами невідомих
опускай очі
п'єш гірку каву, згадуєш гірке життя
такий твій талан
немає сил дивитися назад, коли вже відчуваєш масштаби майбутніх круговертей
врешті-решт розумієш, що залишився віч-на-віч із чимсь ще тобі невідомим
але майже рідним
невідступним
ось воно тобі в спину дихає
ось воно тебе за руки хапає
ось воно просить тебе рухатись
або помирати в безвиході
ось воно
ось воно
воно калічить страх і ставить тебе в екстримальні ситуації, щоб у твого занадто раціонального і прагматичного розуму не було часу виводити аналізувати хід подій та шукати найбільш ефективний вихід.
ні
зараз ти один-на-один із собою
і лише воно тебе штовхає під колеса автомобіля чи в обійми коханої
змушує прокидатися в черговий ненависний понеділок або робить із тебе вільного художника
воно знає, що кожної миті у всесвітній черзі за дарунками чи прикрощами стоять звичайні обивателі, які не підозрюють, що цього разу їм перепаде.
врешті-решт воно пророкує тобі, шепче тихо на вухо, судомно здригаючись на кожній приголосній літері:
"колись наступить і твоя черга"
а ти стоїш
дивишся на свої брудні черевики
і говориш:
"ну і нехай"
