Перша половина ХХ століття видалася вкрай бурхливою на наших теренах – чого лише дві світові війні варті! Та й іншого чимало трапилося: розпадалися імперії, перекраювалися кордони, відбувалися революції, громадянській війни, розгорталися репресії, людство винайшло такі штуки як геноцид, голодомор і голокост, виникали нові, небачені режими, наче зі сторінок якихось антиутопій скопійовані.
Коли ті катастрофічні, криваві, нервові часи ще навіть не закінчилися, коли світ ще тільки почав занурюватися в чергову глобальну бійню, радянський поет Коган писав: «Есть в наших днях такая точность, что мальчики иных веков, наверно, будут плакать ночью о времени большевиков». Так, глобально-катастрофічні часи огортає певний романтичний серпанок, але серпанок той часто-густо – кривавого кольору.
І справді: часи були такі, що тільки віки можуть так запрасувати все страшне, аби нормальна людина воліла туди повернутися. Ми про ті звиви нашої історії знаємо з книжок; але комусь довелося пройти тими хресними шляхами самотужки.
Неймовірний приклад людини, яка особисто пережила чи не все, що трапилося в наших широтах у 1900-1950-х, - композитор Всеволод Петрович Задерацький (1891-1953), річницю народження якого ми сьогодні відзначаємо.
Всеволод Петрович народився на Рівненщині, у Здолбунові. Після закінчення гімназії в Курську Задерацький вступив на юридичний факультет Московського університету та паралельно – до консерваторії. У 1915-1916 роках Задерацький, студент останнього курсу університету, викладав музику самому спадкоємцю престолу Російської імперії – цесаревичу Олексію.
1916 року Задерацький закінчив навчання та одразу потрапив до лав армії – вже в розпалі була Перша світова. Після жовтневого заколоту 1917 року та початку громадянської війни Задерацький – офіцер в армії Денікіна. Однак від «білих» він скоро втік: денікінці розстрілювали всіх полонених, і Задерацький, якого це жорстоко обурило, шукав іншого в «червоних». Однак «червоні» самі його ледь не розстріляли – лише випадок врятував йому життя. Це справді доля! – сам Дзержинський почув, як приречений Задерацький награвав на роялі. Залізний Фелікс вирок скасував та видав музиканту охоронну грамоту: життя зберегти, визначити місце проживання.
Так Задерацький опинився в Рязані, однак спокійного життя та свободи музичної творчості не здобув. 1921, 1922 і 1926 його заарештовували як колишнього «білого»; між арештами Задерацький писав музику та багато виступав як піаніст-віртуоз. Та часи ставали дедалі жорсткішими, і під час третього арешту всі його речі, в тому числі нотні рукописи, було вилучено та знищено, а сам він провів у в’язниці мало не три роки. 1930 року йому, нарешті, дозволили жити й працювати в Москві, він влаштувався на радіо піаністом і штатним композитором, отримав можливість уповні розкрити свій талант.
Однако «гайки» знову закрутили; 1934 року Задерацького висилають з Москви у Ярославль, а 1937 року знову кидають у в’язницю за денікінське минуле та призначають йому покарання – 6 років позбавлення волі без права листування. Задерацького відправляють на Колиму – на щастя, протримали його там всього лише 2 роки, і 1939 року він був реабілітований. Задерацький і на засланні створював музику – паперу в’язням не давали, тож він занотовував свої твори на випадкових паперових здобутках, здебільшого – на телеграфних бланках. Так вони й дійшли до нас – наче телеграми, відправлені жертвою ворожого людині часу та з ворожої людині місцевості...
Не встиг композитор звикнути до життя на волі, як почалася Друга світова війна; так Задерацький опинився в Казахстані, в евакуації. Після війни він поневірявся по усій країні, мешкав і в Ярославлі, і в Житомирі, працював, де міг, був і музруком в дитсадочку, аж доки не опинився у Львові – тут пощастило, йому дозволили очолити кафедру камерної музики консерваторії, він міг і викладати, і творити музику. Але щастило знову недовго: 1948 року в СРСР розпочалася боротьба з «формалізмом» в музиці (нещодавно ми розповідали про це).
Задерацького оголосили формалістом – адже його музика носила на собі відбиток класики, академічності, він не писав «побутових» пісень, під його музику не можна було танцювати та крокувати строєм. Отже, формаліст! – саме так таврували композитора Задерацького, «формалістичні» твори якого – як колишнього денікінця та в’язня – ніколи в СРСР не публікувалися та не виконувалися! «Не читал, но осуждаю!» - та й годі.
Задерацького того разу не ув’язнили та не вислали; хто зна, чим би все те закінчилося, але 1 лютого 1953 року Всеволода Петровича Задерацького не стало.
Лише через 20 років твори Задерацького почали з’являтися на сцені – дуже обмежено, вкрай несміливо; і тільки з ліквідацією СРСР творча спадщина Задерацького повною мірою повернулася – тепер її називають «втраченою класикою ХХ століття». Це опери, симфонії, прелюдії, хорові та вокальні твори – прекрасна, різноманітна, дуже цікава музика, яку створила людина, чиє життя було сповнене поневірянь і часто – смертельної небезпеки. В доробку Всеволода Петровича – і літературна спадщина; його книгу «Золотое житье» було видано вперше лише 2012 року.
На згадку про це трагічне, катоване часом і злою долею, але таке щедре на талант життя послухаємо концерт для фортепіано № 1 Всеволода Задерацького
02 січня 2017 року
Життя його — хресна путь, і при цьому — така гарна музика! Дякую, що познайомили з ним і його творчістю.
Замість "якого сьогодні відзначаємо річницю народження" краще написати "річницю народження якого ми сьогодні відзначаємо".