На вірш Серго Сокольника:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712788
Живу… Живу, чи животію
Як Місяця неповний серп.
Співати весело – не смію,
Від гіркоти язик отерп,
Від кави чорної гіркої,
Що обпікає, як окріп.
Мовчу – від підлості людської,
Думки розсипались, як сніп,
Що втратив віри перевесла…
Там знов стріляли… Хтось помер…
Пливли, пливли, зламали весла…
Куди приб’ємося тепер?
Хто – погорільців – нас вітає?
Диявол – скільки просить жертв?
А вітер часу все хитає
Підвішений над нами серп…
Заплющу очі – Місяць срібний
Вибілює вишневий цвіт…
І ти щасливий, дужий, рідний,
Обняти ладен цілий світ!
Гірчить напій. І ложка меду
Солодкості – не додає.
Розмите все. Яке там кредо?
Радій, що Сонечко встає!
Гуде суспільство. Як у ЧАТі,
Де кожен другий – точно «бот».
Примари – розвелись у хаті,
Лиш но́вих додають гризот.
Крізь сльози зорі, мов хрещаті,
Тебе б торкнутись, хоч на мить!
Та марно все… А та, що в ЧАТі,
Нехай у полум’ї згорить!
Горіти б всім на цьому сайті,
