А жінці для щастя багато не треба,
Лиш поруч надійне відчути б плече.
Відтак – незахмарене війнами небо,
Побувши між зорями – прагнути ще…
Торкатися висі з коханим у парі,
Блукати Шляхами Молочними вдвох…
Ти чуєш цей шепіт, небесний звіздарю?
За нас певно молиться нині сам Бог.
І хай не погаснуть галактики, люди,
Хай пісня не тихне ота, з піднебесь.
Без нас цей Усесвіт лиш крихтою буде,
А з нами він – ціла планета, увесь.
І так буде завтра, і так буде далі –
Померкнуть огні від щасливих очей.
Напишуть вірші мандрівні менестрелі
Про нині, про вічність, про космос оцей.
…А жінці за щастя б ввесь світ обійняти,
Спинити пожарища, війни, біду…
Ти чуєш, Плането, я – жінка, я – мати,
Про щастя не мрію – до нього іду…
Рішуче та переконливо, Лесю! 
