Мам...
Ти вибач , що так рідко я тобі пишу вірші.
Ти вибач, що не одягала теплий светер взимку.
І рідко я казала , як люблю так від душі.
І не завжди в кутку збирала павутинку .
Чуєш, мамо, тільки ти стерпіла мій характер.
Тільки ти прощала після всіх моїх афер.
Тільки ти втирала сльози, як боліло.
Лиш тобі вдалося подолати мій бар’єр.
Пам’ятаєш, як в дитинстві ти мені казала:
" Доню , що б не сталось - я з тобою" .
Лиш тепер я зрозуміла, що то значить ,
дати крила материнською любов’ю.
