присвячено
(нар.: 27.07.1996, Бориспіль, Київська обл..,
загинув: 17.09.2014, дорогою, коли їхав потягом
Київ-Дніпропертровськ, повертався з відпустки на східні рубежі;
боєць 40-го батальйону територіальної оборони «Кривбас»)
Йому було лиш вісімнадцять,
Коли його загаснув зір.
А справ – на кілька коронацій,
Хоч не ліпив до лоба зір.
Фотограф жив у нім, зацепер,
Руфер і дигер – та й не злий,
Він в стоку виявив причепи,
Що незаконними були.
Любив нове щось пізнавати.
Військову техніку вивчав.
Бажання мав – пілотом стати,
Та час з війною повінчав.
В 17 на Майдан подався,
Бо не хотів раба робу.
Що ще дитина, не признався,
Дорослу вів він боротьбу.
Спалив броньовану машину
І сотню Лева заснував.
Топив вогнем гумові шини,
Як на Грушевського стояв.
А далі – вступ у Правий сектор
І серця біль за Крим, за схід,
На оборону краю вектор,
Гарматний гул і рани слід,
Лікарня й знов на фронт, у ями –
У розвідку ходив, стріляв.
Тих, кого бій ламав, до тями
Вогнем словесним підіймав.
Яскравий, смілий, чесний, щирий,
Поспішно завжди ставив крок.
Мав світлі лиш орієнтири
І кожен день – новий урок.
Не уберіг себе. Загинув.
Лиш вісімнадцять хлопець мав…
Поклали тіло в домовину,
А дух нову зорю піймав.
Той безпілотник, що він креслив,
Скоро здійме угору стяг.
А ось Георгій... не воскресне -
У іншім вимірі застряг.
Важко повірити, що людина людину здатна вбити, катувати, знущатися.... 
Гірше вовків, бо вони не чіпають один одного. 
