Повітря осіннє — терпкий аромат хризантем
та листя опалого — дихати ним насолода.
Та вітру з дощем невгамовний, колючий тандем
жене вже додому, наславши тужливу негоду.
Так рано темніє... Вже вечір вплітається в ніч.
Гарячого чаю напитися — й в ліжечко, спати.
Ах, осінь зрадлива! Крізь колір твоїх протиріч
ясніш проступає відтінок пекучої втрати...
Неначе усе, як завжди. Як і тиждень назад.
Та щось непокоїть. Це "щось" заважає заснути.
Звичайна хандра, бо закінчується листопад.
І знову душі не уникнути холоду смути.
Затягнеться мряка надовго, чи хочеш, чи ні —
ніхто не питає: "Яку вам подати погоду?"
Не може пробити проміння хмарин товщини,
і птаство осінніх дощів виліта на свободу.
Кружлятиме довго, допоки не прийде зима,
співатиме пісню свою затяжну у мінорі...
Щоб порвану сукню не бачив ніхто, крадькома
прямує ця осінь-жебрачка у далі прозорі.
