Понад Крутами чорні ворони,
Смерть розгуляна, людські стогони,
Біль із холодом- заморочені,
Плата юністю непророчена.
Вітри стогоном, земля зорана,
Божа віронька замордована,
Білі кучері, вуста- вишеньки,
Злом закохані, в землІ лишені.
Ой ви, літечка молодесенькі,
В неба теренах так ранесенько,
Ви ж не бачили ні коханнячка,
Де зітхає день спозараннячка.
Відлетів ваш час душе- птАхами,
Небо вкрилося зоре- знаками,
Днесь зустрілися з побратимами,
Що лягли в степах, вкритих нивами.
Знов ступило зло смертним чоботом,
Українонька, бита ворогом,
Знов розділена, пошматована,
Тай могилами замурована.
Сльози ріками, біль тисиною,
Боже! Змилуйся над родиною,
Над сирОтами, над вдовИцями,
Не ховай синів до землиці... ні.
Хай життя цвіте пишно рутами...
Чорні ворони знов над Крутами.