ІІІ
І день, і ніч є ясен світ,
З ним сонце й місяць круговертом,
І кожен з нас - то світлий слід,
Кожен - це зоря безсмертна.
І навіть в темряві, у млі,
Є світло, треба лиш шукати,
Бо навіть на страшному тлі,
Можна радість оглядати.
Ось так у світі і у тьмі,
Шукати треба, не згасати,
Бо у найтемнішій млі,
Можна частку світла одшукати.
Добро є завше, завше є,
Воно всесюдне,
Тільки часто кожен б'є
І позорить привселюдно
Особу, невинну й боязливу,
Яка хоче жити так, як тре,
Але страх й передчуття
Просто душу пожире.
Почуття, і радість то зникає,
Куди іти, і що робить,
Щастя душенька шукає,
Але, на жаль, цьому не бить.
Сучасний світ, сучасне щастя -
Гроші, ні як не радість і любов,
Не панують в цьому світі справжні страсті,
Тільки фальшивих дужо слов...
Ото ж героїв наших двох,
Життя пішло уже навчати,
Той, що вчиться - так і далі,
А інший - за голову починає братись.
От не вчися - то тепер хай,
Може розум появиться,
Тепер для нього школа - рай,
А тут - повністю треба зміниться.
В школі сам, і тут говорить:
,, Та що ви, все я зроблю сам", або
,,Ти що? Не треба? Я все зроблю"...
Нема вже казати, бо
Той хто помочі боїться -
Сам її найбільше потребує,
А якщо і ще й казиться,
Той в житті завжди сумує.
Так от, мучиться йому тепер,
Наука - штука є важлива,
Без неї мозок - мов помер,
Бо кожна думка серцю мила.
Коледж, самота, наука -
Добро і зло - одвічна боротьба,
Тепер життя - суцільна мука,
І щастя того вже нема...
А що ж до розумного,
То все не так,
Навчання ще не припинилось,
А нервів привалило цілий пак.
Бо тож десятий
І одинадцятий класи,
Вже страшно тому,
Хто корчив в школі лиш гримаси.
ЗНО - це точно є знущання,
Ну інакше не назву,
Було тільки би бажання,
О... ЗНО в порох я зітру...
Та вернімсь до діла:
Той розумник
Знову тільки й вчився,
І як завжди - підлабузник,
Бо не забарився
І не подумав про життя,
Тільки наука,
От йому і забуття, і мука.
Знання ж бо - не головне,
Так, вони важливі...
Та якщо подумати про те,
Знання бувають також різні.
Досвід - теж знання,
І життя, і праця,
Всі вони - це є буття,
Це є дар і слава.
Ех, шкода хлопця,
Всі, всі свої роки
Тратить лиш на навчання...
Спіймала доленька горобця.
Та це не все,
Це не є страх,
Бо життя навчить,
І буде крах.
Та де й коли
Він мусить
Враз,
І надійти...
Ось так,
В наш час,
Учити буде
Світ всіх нас.
Проходять дні, проходять й ночі,
А герой вчиться, от і
Не бачать дитячі очі
Щастя, яке б хотіли всі.
Не знаю, як таке можливо,
Щоб життя прийшло,
Щоб все змінило...
Ех, а шкода, бо не знайшло
Те чого воно хотіло,
Те що в душі гуло
Серденько його ще не прозріло,
Ще назустріч не пішло...
Ну що ж подивлюсь, як те буде,
Чи опам'ятається,
Чи все забуде,
Чи стануть з нього люде.
Надіюсь дуже...
Вірю...
Що життя щось таки
Вдіє...
ID:
785057
Рубрика: Поезія, Поема
дата надходження: 29.03.2018 19:14:14
© дата внесення змiн: 29.03.2018 19:14:14
автор: ViS(Вайс) Starshine
Вкажіть причину вашої скарги
|
