Я не знала, що світ жорстокий,
Сліпо вірила, все терпіла.
І робила відважні кроки,
А душа від образ німіла.
Я не знала, що так буває,
Що могло так колись боліти.
Може розум усе прощає,
Та душа відмовлялася жити!
Я не знала, що слово зрада,
Знищить світ, який я будувала.
І летітиму вниз водоспадом,
І здається, я вже пропала.
Я не знала, що люди звірі,
Так жорстко усе зруйнують.
І мою непохитну віру,
В світі хаосу замурують.
Я не знала, що ти руками,
Вирвеш серце, яке кохає.
Я блукатиму тими світами,
Де дороги назад немає.
Так боліла, душа боліла,
Потім стала вона замерзати.
Я потрібною бути хотіла,
І лише назавжди кохати.
Та наш час, вже назад не вернути,
Не загоїлись досі рани.
Я хотіла коханою бути,
Та на серці одні лише шрами...
НАДІЯ КИШЕНЯ 13.07.2018р.