Навіщо плачеш за весною,
Як осінь в шибку заглядає?
Вона тебе про щастя запитає
І нагородить ще медаллю золотою.
Ти в школі так про неї мріяв!
Та із оцінками - не дуже...
Так і в житті буває з нами, друже,
У кожного ж було, що щось не те приміряв.
Спливає листя за водою,
Бо вже своє відтріпотіло...
Чи є душа в тобі? Бо що там тіло?!
Вже день на фініші і сонце - за горою.
Ти спозаранку - мах косою,
Дарма, що вже клепати треба.
Із сонцем встати враз прийшла потреба
І босоні́ж ще раз пробігтися росою.
Чарівні миті прохолоди! -
Летиш, як з вузликом до тата!
Нема його?..Лишень трава прим'ята...
Чи ще зазнаєш ти такої насолоди?
Припав коліном на покосі:
Десь тут зостався батьків подих
І мамин слід є десь на тих городах,
І зойк лунає у пташинім поголосі.
Ти вже не плачеш за весною -
Із нею й молодість забралась.
Вона давним-давно в похід збиралась!
Підем і ми колись з весняною грозою.
