Позаростало моє вікно зіллям дивним
І туману кошлате рядно стріху покрило,
Оберемок сусідніх хат відгорнула даль,
Дивно, як мою самоту оминає печаль.
Дивно, як прощає Господь мою давню зневіру.
Хоч, як ранок світає і зривається подих в молитву,
Зачіпляється десь в глибині коліща в коліща
І хід новий починає заіржавіле життя.
Мій з вісімнадцяти вік, мов додана вартість,
Менше наїву - краща душі витривалість,
Але, нехай вже скупі кольори і повільніше час,
Здається мені, Господь не забуває про нас.