ЩЕБЕТАЛА ПТАШКОЮ
Берегла гніздечко красуня весна
щебетала пташкою, все прощала...
і бігла потягом молодість вдаля
без любові ласки,в сльозі згорала.
А вітер березневий вбивав живе,
і цвяхом пробив її крильця руки
і цвіт обтрусив хоронила себе
тримали на землі клени і буки.
І сіра печаль як вовчиця виє,
побивається пташкою у клітці
і від страждань серце тугою ниє
із під криги рибка б'ється у річці.
Від замку лишила золоті ключі...
і в тім в чім одіта злетіла у світ,
втративши все ,свої літа молоді...
обливав з її чола холодний піт.
І вчила ,по- новому жити долю-
вірила , усміхнеться їй фортуна,
біла рабиня загналась в неволю...
вісточку ,несла з зеленгаю луна.
Стояла весна обдерта як билина ,
трудилась, як бджілка з ранку до ночі,
що взяти із вітру без вини вина ,...
шукала ,хліб воду на кожнім кроці.
Він перейшов,всі кордони і межу,
відштовхував, птаху все далі і далі...
виживала,як могла лила сльозу,
набивала мозолі ноги сандалі.
М ЧАЙКІВЧАНКАз серії весна і вітер