Зварник,- це металіст чи металург?..
Відразу й не скажеш... Та точно,- це
Не юрист..І не програміст...Тих - кучі...
Іде хлопчина вулицею міста,-
Обличчя світле, тополиний стан,-
Це вже не Ваня - це Сенько Іван
Несе в долонях долю металіста.
І металурга,- бо рука терпляча
Знайшла отой тонкий єдиний рух,
Коли жива ще й крапелька гаряча,
І міні - сонця вогник не потух.
Гаряча плазма вигнулась дугою
Між сяєвом космічно – білих плям,
Метал спливає кулькою тугою,
Покірний хлопцю й дуговим вітрам,
Лягає рівно в шов, міцніший криці,-
Той шов вгамує буйства силові…
Шумлять адреналіни в голові,
А за плечима - крила, мов у птиці.
Він вже досяг - чого душа хотіла,
І чим татусь гордився увесь вік,-
Бо зварник - це основа того діла,
Котре любив і знав цей чоловік...
Це він висів на поясі безпеки
Над хвилями Славутича Дніпра,
Над Нілом древнім вів блакитні треки,
Давав копрами вугіль на - гора...
Іде хлопчина радісно по місту,
Переступає батьківський поріг,-
Він вибрав не найгіршу із доріг,-
Дорогу праці, пізнання та хисту.
Сміливі і вправні!.. Бачив свого бригадира Павла Овчиннікова ідучим по конструкції шириною з чотири пальці руки метрів шість на висоті 40 метрів... Був ошелешений,- куди це я попав...
Життя...
