Вірш із мого трициклу "Св'ята та будні"...
Вже Петра немає, - пішов за межу життя...
А розмова така була,- нелегка розмова...
Скільки таких,- обездолених червоними...
Пiд вагонами гальма нагрiлись,
Шум колiс поступово стиха.
У одному з вагонiв зустрiлись
Односельцi Скаба і Блоха.
Це не прiзвища. Це так прозвали
Предкiв наших за їхнi дiла.
,,Псевдонiми'' й до нас би пристали,
Та обидва втiкли iз села.
Працювали, учились, радiли,
Матюкались, дiтей пiдняли.
Спершу вiн, потiм я постарiли,
Та розмов про життя не вели.
А ось тут, в примiському вагонi
Ми життя прокрутили назад -
Дiд...Бабуся...Земля...Збiжжя...Конi...
Батько...Мати...Замрiяний сад...
Прапор...Мiтинги...Бiлi...Червонi...
Банди...Кров...Теплий подих рiллi...
Кулi...Праця...Земля...Знову конi...
Збори...Сльози...Колгосп...Куркулі....
Спiврозмовник замовк. Видно, лихо
Знов привидiлось в темнiм вiкнi...
,,Ти пробачив?"-спитав його тихо -
I земляк тихо видихнув: ,,Ні!...''
Поезія,- для настрою та роздумів і є))) 
