Посічені слова, обрубки сповіді собою
Живлять німотою муровані палати
І метушаться тіні, наполохані старою,
Що править цариною тліну у тридцять два квадрати.
Цвітуть запруди комунальні в снах,
Пред Вишнім свідчать спомини, перейдене рахує втрати
І присуд суду повертає порох в прах,
Хоч мертве так не хоче помирати.
А мертве лагодить буття, приспане будить.
Проте, стара солодкий припах по собі несе
Не цього світу вже і нудить
Прийдешнє. Її цей світ давно не впізнає.