Пишу до тебе, прочитай,
Я вкрай давно тебе чекаю,
Це я реальний, добре, грай,
А там де ти, і я пограю,
Так, запитаю особисто,
Кому ти дивишся у вічі?
Невже там все наскільки чисто?
Чи варто припинити, Беатріче?
Все платонічно, «нас» немає,
І може винні ми, пробач,
Це вже нікого не проймає,
Як ніби «увімкнули» вимикач,
Про це не говори, мовчи,
Навіщо зізнаватись? Не потрібно.
Та перед сном собі під ніс шепчи,
Та натякни, позавгорідно,
Письма тому, хто сам не знає,
Що я пишу її немов би вслід,
Що лиш вона мене переконає,
Що лиш вона розтопить лід..
