Із порту так гордо у сонячний день,
Біленький кораблик під море пісень,
У простір виходив, вітрила розправив,
З дитинста про хвилі ночами він марив.
Виводив на щоглі старанно імя,
Я "Сокіл"- промовив - "Я вільне дитя",
Крутив так задорно чудове кермо,
Куди будем плисти? Хі-хі, все-одно.
Дельфіни навколо на швидкість гасали,
Вузли мимоволі вітри додавали,
Проміння стелило яскраву доріжку,
Із порту у порт він заходив успішно.
Та буря зіграла із ним у забаву,
Хотіла,злодійка, вчини розправу,
І гнало на скали, на рифи бортом,
Дощем заливало, тягнуло на дно.
Туман, наче в парі, із громом танцює,
І море аж стогне, стихія воює,
Стомився від бою побитий кораблик,
Так мріяв ночами про затишну гавань.
Дрейфує, так темно, неначе в пустелі,
Розлила пророда свої акварелі,
Та промінь яскравий пробив цю стіну,
Так це маячок! До тебе пливу!
По світлу, поволі, і наче в тривозі,
Із чайками тихо підплив у облозі,
За берегом бухта, що бачив у снах,
Тут тихо, безпечно, лиш рай в парусах,
Тут щастя витає, живе на кормі,
Невзгоди лишились десь там в далині.
Ласкаво всміхався завжди маячок,
У відповідь в небо здіймався гудок,
Від шторму тримає завжди оборону,
І буде світити тобі аж до скону....