|
Відчуваю себе, наче птах,
що має потужні крила.
Йду не по стежці — по голосах.
Що за могутня сила!
Якось на хвильку здалося мені —
зорі ідуть за мною.
Але то сьогодні, а завтра — ні,
розвидниться — тай по всьому.
Не можу здрімнути — думки-шукачі,
хіба я кому що мушу?
Палаю, а ніч, немов до печі́,
дров підкидає в душу.
Перед очима за якусь мить —
я в житі, серед колосся.
Посріблений місяць, що зовсім не спить,
розчісує моє волосся.
Як розпізнати, що то воно —
справжнє моє кохання?
Ллє із душі, мов з відра молоко, —
вперше, наче востаннє.
Втекла би, сховалась від тих почуттів,
та що я, хіба щось вкрала?
Чом серце карає потоком вогнів
за те, що лише покохала?
Де ж назбирати таких молитов,
аби не згоріти тобою?
Чи варто було впускати любов,
чи стати було до двобою?
І що є страшніше у тій боротьбі —
перемога чи, може, поразка?
Як я втомилась, сама собі
кричу: «Відпустіть, будь ласка!»
Що то за любов? Не знаходжу слів.
Втекти? Та хіба я злоді́йка?
Стою серед сотні чужих колосків,
немов золота копійка.
А місяць шепоче: «Не йди, не тікай, —
мої коси вмиває в росах. —
Поки ще молода, люби та кохай,
бо назавтра
посріблю твої коси».
І раптом десь чую зяблика спів —
таж то сонце уже висо́ко.
Питаю: «Коли ж отой день підоспів?»
Ото наснилось нівроку…
Дивлюся на коси, а в них — колосся,
а ще ниточка — срібна-срібна…
Як же серце в цю мить життям налилося —
я духом до птаха подібна.
Встаю знов окрилена, наче орлиця.
Що за могутня сила?
Якщо вже кохаєш — годі спиниться!
Тож дайте розправлю крила!
©Ольга Беоеза
ID:
828199
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 08.03.2019 10:28:53
© дата внесення змiн: 08.03.2019 10:30:38
автор: Ольга Береза
Вкажіть причину вашої скарги
|
