Я їду на зустріч не відомому,
Цей шлях обрав я не свідомо був,
Яка важка дорога,
Цю тяжкість я на собі знов відчув,
Дороги вони такі похожі,
Зїднавши їх виходить лабіринт,
В якому ми блукаємо як бджоли,
Які свій шлях до дому не знайли,
Хто ми, ті які самі собі обрали шлях?
Чи нам його на небі написали?
Чи ми жартуємо з долею скажіть?
Чи навпаки, жартує доля з нами ?
Нас сотні ,тисячі ,мільйони,
Які розїхались в чужі держави і міста,
А як же хочеться до дому, до рідних ,до коханих,
На батьківщині ми відчуваємо тільки житя .
І повернувшись ти біжиш до неї,
В її обійми теплі як вогонь,
Ти відчуваєш як серце б'ється, і закіпає в венах кров,
Ось це і є справжня любов,
Любов до Мати й Батька,
До Брата, або до сестри,
Любов до коханої своєї,
Любов до неньки Батьківщини.
