В прозорому небі востаннє шукаю тебе,
Чи віриш, що сонце засліпить, засліпить чи в попіл,
І в сіро-зелених розтоках зіниць розітне,
Розмарений спокій і відчаєм, віддих потопить.
В прозорому небі ще стільки можливих чекань,
Чи знаєш, що вічність, що захід, що тіні без сили,
Що очі достатньо закрити, втекти від прощань,
Та з воску, о боже, - повіки! повіки та крила.
І груди здимаються вірою, віддихом хвиль,
Хапаючи жадно повітря, відчувши погибель,
Ах, чайка так високо вирвала голосом квиль,
А ти мов на березі жертвою, зябрами риби...
30.06.2019
