|
«Жити зі швидкістю дитини»
Дорога до дитсадка у нас займає 30 хвилин. Дорога від садочка до будинку - годину-півтори. Маршрут той же самий, але ось швидкість ... Уперед ми летимо зі швидкістю мами. Зайнятої, що поспішає, яка планує, що оптимізує. Бігом. Немає часу на відволікання, розваги, розмови. Навіть на розмови.
Тому що для того, щоб не просто почути голос дитини в ранковій суєті галасливого міста, а розібрати, що саме сказав дитина, потрібно присісти, нахилитися до його рівня, прислухатися. А це зниження швидкості, втрата робочого часу. Я міцно тримаю його за руку, тому що один він піде набагато повільніше. І ми летимо. Сашка звик до маминої швидкості, звик мовчки, без капризів добігає до садка. Але він знає, що у нас все по-чесному, і назад ми підемо вже зі швидкістю Сашки.
Зі швидкістю Сашки - це значить розглядав метеликів над кульбабами, мурах, що атакують гусеницю на тротуарі. Помічаючи поганки, несподівано виросли на міському газоні. Штовхаючи опале і вже підгнилі яблучка. Скачуючи в худого брудного сніговика перший сніг. Роздивляючись рідкісні марки машин на парковках і багато іншого, що здатний помітити дитина, якого нікуди не тягне за руку мама.
Одного разу, прийшовши за Сашком в садок, я застала його в пісочниці. Він захоплено продемонстрував мені великий камінь, тримаючи його двома руками.
- Мама, уявляєш, ми копали, копали і знайшли скарб! Дивись, який скарб ми вирили!
Я оцінююче зважую знахідку в руках. Здається, більше кілограма ...
- Який здоровенний! Довго викопували?
- Так! Ваще так довго!
Сашка з безцінним трофеєм в руках бадьоро рушив у бік виховательки відпрошуватися.
- Ви що цей кругляк додому потягнете? - здивовано поцікавилася вона.
- Так звісно. Як же інакше? Не кожен день скарби знаходяться.
А потім Сашка знаходить палицю. Повз такий палиці нормальний хлопчик не пройде. Довга, товста, зручно лягає в руку. Адже ось дилема. Камінь дуже великий, щоб нести його однією рукою. А якщо нести камінь двома руками, то нічим тримати палицю. Сашка прилаштовує камінь на узбіччі і вимірює палицею глибину калюжі. Потім стукає палицею по металевій огорожі. Потім кілька хвилин стрибає, спираючись на палицю.
Кладе палицю, бере камінь. Особа замислене. Неначе прислухається до внутрішніх відчуттів. Награвся він з палицею? Чи готовий розлучитися з нею? Не готовий. Крутить камінь, прилаштовує його кудись під пахву, притримуючи передпліччям. Коли Сашка нахиляється за палицею, камінь падає. Через кілька спроб Сашкові все-таки вдається взяти в руки і камінь, і палицю. Правда, палиця лежить на незграбно розчепірених ліктях, готова в будь-який момент зісковзнути в сторону.
Я утримую себе від спокуси допомогти дитині і понести камінь. Це його рішення, його вибір, його ноша. Нехай вчиться не звалювати на себе більше, ніж може понести. Я лише підтримую палицю, коли ми переходимо через дорогу, щоб впала палиця не створила складну дорожню ситуацію. Впала палицю Сашка обов'язково захоче підняти, а з каменем в руках це не так просто здійснити ...
А після перехрестя починається правильний поребрик. У правильного поребрика ширина в ширину стопи. Правильний поребрик відокремлює тротуар немає від проїжджої частини, а від газону, а значить, у ній безпечно ходити. Правильний поребрик спокусливо підноситься над рівнем тротуару. Наступні 200 метрів нашого маршруту до будинку Сашка завжди проходить по поребрику. І не тільки Сашка. Я теж з дитинства люблю ходити по правильним поребрика. Коли ти йдеш по поребрику за своєю дитиною, набагато легше рухатися з його швидкістю.
А потім Сашка зауважує голубів. Вони купаються у фонтані біля ресторану. Сашка опускає на землю камінь з палицею. І іронічно зауважує: «Будівельники думали, що будують фонтан, а вийшла ванна для голубів!» І тут же захоплено: «Дивись, ці голуби такі смішні!» Намагаюся зрозуміти, що смішного Сашка побачив в тих голубів. «Смішні голуби» - це підросли пташенята. Трохи менше дорослих птахів, більш метушливі, з худими шиями.Пояснюю Сашкові, що це вже не пташенята, але ще не дорослі птахи. «А! Я зрозумів! Вони як Арсеній! »- геніально підмітив Сашка. Ну да, птиці-підлітки. І я із задоволенням відзначаю наявність аналогії в Сашкове мисленні.
Ми приносимо додому трофеї: булижник і палицю. Дорога до будинку в цей раз зайняла одну годину сорок хвилин. Але це цінний час, яке я прожила зі швидкістю дитини.
Жити зі швидкістю дитини - значить встигати помічати колір неба, запахи вулиць і власні емоції. Встигати дивуватися і радіти простим речам. Встигати усвідомлювати, що Життя прекрасне.
Автор: психолог, педагог, арт-терапевт і мама Ганна Бикова
Переклала на українську мову 4.05.19 18.56
ID:
841353
Рубрика: Проза
дата надходження: 09.07.2019 13:09:38
© дата внесення змiн: 09.07.2019 13:09:38
автор: Тома
Вкажіть причину вашої скарги
|
Дякую !
Майстерно! 
