Незмінними лишаться проводи сонця до тих, хто його ще не бачив,
А поки воно не верталось, підносились мертві з глибокого поля,
Чкурнувши у співи і танці, зустрівши нащадків, піймавши удачу,
Екскурсію добру отримавши.
Літо зустріло усіх, хто жив долі.
І крихти скорботи за тими, хто вийти не зміг, проглядались крізь очі
Тих бідних, котрі, попри втому і працю щоденну, найбільше чекали.
Опівночі згасли вогні, що приводили духів по Шляху Молочному,
Ба кажуть, що предки ще вернуться, якщо вода розділить навпіл камінь.
Улітку повітря ніколи подібним на запах і смак не буває,
Ламаючи світло, вникаючи в інше, з'єднавши його із собою.
Обійми пекучого Хорса потрапили в серце, стираючи далі.
Ніколи ще літо не було таким, та й напевно не буде ніколи.
Етнархи складають у memories згадки та празники свого народу -
Таким чином моляться Роду, щоб многая літа післав у родину.
Ин'як не буде, поки світ пам'ятає про мир, про добро, про свободу.
Минали літа, та останнє торкнулось, тож дні вже не будуть такими.
vii.vii.mmxvii
.
/якщо що, то акровірш/
