Отак вона … це все лише вона.
Сама його в думках своїх створила.
І розлетілась по світах луна.
І десь знайшла. А далі наче крила
Кудись несуть, ламаючи весь стрій,
Не зупиняючись, ввірвалась у майбутнє,
Зламавши все, ось поруч незабутнє …
Все зберегла у пам’яті своїй …
Німа деталь, монета, дріб’язок,
Щось наче хтось наслухався казок,
І де ж той світ, що поміж них проліг,
Де зупинився часу дощ чи біг …
І незакінчена історія була
Акторського над міру ремесла,
Замість старанних спроб і потрясінь,
Лиш розпач не оформлених хотінь …
Згадалась інша, що ламала все,
Від болю аж мінялося лице,
Дивилась впевнено, віддала б все за мить,
І тільки пам’ять ще чомусь болить …
Бувало, що уже й не знала як
Все раптом повернути як було,
Зринав у пам’яті очей маяк -
Людської ніжності бездонне джерело …