Все десь далеко. Ніяких уже почуттів.
Жовтень чвалає по синіх примерзлих калюжах.
Осінь збирає останні троянди вітрів.
Квіти кохання прекрасні, та зовсім байдужі.
Човен ховається в хвилях великих озер,
Він ще чекає міцної руки і надійності весел.
В осені порожньо, мов у будинку химер.
Як доживати з химерами тими до сонячних весен?
Вени дрібненькі тремтять на кленових листках.
Подих останній - і все пропадає у тінях.
Треба ж?! Згадалися іскорки в ніжних очах!
Смерть і життя - у твоїх чудодійних обіймах!
Наталка Ярема
