Давай залишим погляди на фото,
Бо тільки так уміємо кохати.
Пробачим всі образи і забудемо
Все те, що вже нічого і не значить.
Зігріємось думками про минуле,
Коли мовчати будемо з собою.
Згадаємо про те, як із любов'ю
Колись тонули разом, з головою.
Закутаємось в сірі простирадла,
Бо так душа проситиме розради.
І не важливо буде де я, з ким ти
Не вміємо навічно ми кохати.
А завтра дощ розбуде з-поза ранку,
І новий день знов змусить дихать, жити.
Захочеться в обійми твої впасти,
Та від думок таких знов серце буде нити.
Кохання не дається на хвилини,
І не дарують його гості на весілля.
Воно, як і дитя з'являється невинне,
Цінуйте зараз, потім буде не важливо.
