У перший день останньої весни,
яку я зустрічаю наодинці,
переглядаю знову власні сни
і оду не своїй співаю жінці…
Пробач мені, що я тебе не знав,
що пізно наші долі перетнулись,
коли долав ріку життя уплав
і ненароком зазирнув у юність…
Пробач мені, що щось не відбулось
й відбутися ніколи вже не зможе.
За всі чомусь, колись, комусь, чогось…
Що квітами твоє не вислав ложе!
У перший день чергової весни
не зміг очей зімкнути до світання…
Втомився я дивитися ці сни,
хай буде отака весна – остання!
01.03.2020
