«Каміння спить, і пси лежать дрімотні.
Ах, ніч сумна, як ночі ті скорботні,
що ждуть, щоб ранок повернувсь назад…»
(Райнер М. Рільке)
Тим, хто розмальовував глеки. Щиро.
Рибалки ловили осетра,
А витягли камінь –
З нутра Бористену –
З ріки верболозів і чапель.
Рибалки ладнали човен –
Смолили йому боки
І дерев’яне черево.
Аж бачать, а то Місяць,
Який пливе по Небу
Глиняних снів землеробів.
Взяли вони отой камінь –
Округлий, як все минуле
(Чи то не камінь, а серце,
Що давно скам’яніло,
Бо втратило сподівання),
І потягли на гору,
Де якісь диваки палили
Свої солом’яні хати,
Щоб ніколи не згадувати
Про те, що сподівалось,
Про те, що мріялось,
І про що малювалось
На глиняних глечиках,
На дерев’яних снах
І солом’яних платтях
Чужих наречених.
Рибалки ладнали сіті
Для риби на ймення сонце,
А бачать, що то одяг
Для них –
Жебраків і відлюдників.
Потужна поезія. Відчуваю, які мілкенькі мої асоціації - з мультиком "Умка" (печальная рыба Солнце) і з лєрмонтовським "и кто-то камень положил в его протянутую руку.."
Кода вражає
Колись якийсь майстер-гончар прочитає Ваш вірш і на Вашу честь змайструє глек..
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Коли я це писав, то в мене були думки про Трипільку цивілізацію та про людей тої епохи....