«Не потурай: легше плакать,
Як ніхто не бачить.»
Т.Г. Шевченко
– «Звичайно це – герої, що казати?..
І дуже шкода хлопців, та не вік
нам попіл сіяти, волосся рвати
і воду витирати з під повік.
Ми – вдячні і не нам їх забувати.
Та стільки пʾявок – на небесний лик…
Пʾють їхню кров. Давно пора здирати,
бо й наша власна – не томатний сік.
Хто плаче, той слабкий і автомати
ідуть комплектом до сухих очей.
Нам їх рука потрібна на плече,
а подвиг їхній буде час згадати –
колись, на роковини, в мирній хаті.
Тоді й сльоза, можливо, потече…»
